Новини

Леонід Миколайович один із небагатьох, хто заряджав увесь наш колектив позитивом. Клієнт, з яким не просто приємно працювати, а й слухати його життєвий досвід, історію. Людина – навчена життям вирішила трохи розповісти про себе і залишити напуття всім тим, хто опинився в схожій ситуації, як і він сам!

Ми любимо розповідати історії наших клієнтів і ця теж без сумніву – особлива. Наша історія про хлопця, яким надихаються і який не полишає надій знайти однодумців для створення команди.

Сокол Тарас народився у селі Чорниж, що на Волині. На світ з’явився з двома ногами, проте, ліва була коротшою за праву. Перші дев’ять років Тарас ходив майже повноцінно, лише накульгуючи. Однак чим дорослішав юнак, тим різниця у довжині ніг ставала більшою. Коли ж одного разу Тарас упав на ліву, то після цього вже ставати на неї не міг.

Мене звуть Кристина. Торік я потрапила у дтп. В лікарню мене доставили вже без ноги, з численими переломами та дуже важким травматичним шоком. Правду кажучи, я не відразу зрозуміла, що відбулася травматична ампутація ноги, та й ніхто чомусь не наважився мені про це сказати. Виявила випадково сама за кілька днів у реанімації. За короткий період часу було багато операцій. Загалом я лежала в лікарні майже 3 місяці.

Мене звуть Богдан і мені 23 роки. Живу в Одесі, працюю на фрілансі. Народився я не такий, як усі мої брати та сестри. Я “особливий”!

Про Миколу із селища Микольське, що під Маріуполем, країна дізналася 5 років тому. Коля з молодшим братом Данилом та двома друзями на полігоні знайшли снаряд ручного протитанкового гранатомета. Принесли його додому. Гра із вибухонебезпечним предметом призвела до трагедії. Снаряд здетонував. Брат Миколи загинув, а він сам втратив руку та обидві ноги.

Моя невеличка історія неймовірної зустрічі з “Тєллус”. Кожного дня, я  і моя сім’я, згадуємо цих чарівників, які працюють в м.Одеса, в  неймовірно надійному, могутньому підприємстві, яке повертає людей до звичайного життя, людей, яким не пощастило оминути неприємності, які приготувала доля.

Майже рік тому моє життя поділилося на До та Після…

Я останнім часом часто застуджувалася і як зазвичай випила протизапальне та лягла у постіль. А через декілька годин, мені вже викликали реанімаційну бригаду швидкої допомоги. Ноги за секунду вкрилися чорними плямами, я втратила свідомість. Потім були 7 хвилин клінічної смерті, реанімація та 5 днів коми.

Моя  історія  почалась в далекому 2008 році….

Я був звичайним школярем, займався спортом, але все змінилось. Це було взимку, а саме наприкінці лютого, ми повертались додову від гостей пізно ввечері. Прийшовши додому в мене розпочалась біль в нозі. Сівши на диван я почав масувати ту ділянку яка боліла і нащупав невелику опухлість в бедрі і показав мамі і вже на наступний день ми пішли до лікаря. В лікарні доктор направив нас на обстеження в Київ, Інститут раку ім. Ломоносова. Там мені поставили діагноз « Остеосаркома», де відразу мені назначили  пройти «6» блоків важкої хіміотерапії до операції.

Мене звуть Надія і з 2008 року я ходжу на протезі гомілки.

Хочу поділитися своєю історією, можливо, когось я зможу підтримати чи навіть надихнути! Своєю історією хочу донести, що ампутація – це зовсім не вирок, а навпаки твоя особливість, яку прийнявши, ти зрозумієш, яка ж ти насправді сильна духом людина.

Мати крутезний і дууже функціональний протез ще всього лише початок непростого шляху праці над собою. Процес ходьби та керування протезом це процес нелегкий і він вимагає величезної сили волі і бажання.

Мене звати Данило. Так вийшло, що з народження у мене був порок розвитку нижньої лівої кінцівки. І сміх, і гріх, чесно кажучи. Але я дякую долі, що все сталося саме так, бо хто знає, якою людиною я б виріс.

Ми завжди розповідаємо про сильних духом, але в цей раз буде історія про дівчину зі світлою душею! Знаєте, коли зустрічаєш людину, а у неї не тільки посмішка на обличчі, а й душа посміхається, така людина – вся позитивна і сонячна, не дивлячись на пережиті негаразди!
Наша героїня – Юля, в 23 роки потрапила в аварію, після чого їй ампутували ногу.