Новини

Мене звуть Ксенія, я народилася в Одесі в 2005 році. Але так сталося в житті, що я переїхала і тепер живу з тіткою в Києві.

Захворіла я, коли мені було 5 років, у мене заболіла нога і, коли почали обстежувати, то направили на лікування в Інститут ракових захворювань, поставивши діагноз – остеогенна саркома. Лікувалася довго, 1 рік і 2 місяці, пройшла 17 високодозних хіміотерапій і готувалася до операції на ендопротезування.

Ветеран війни Дмитро, який втратив обидві ноги, самостійно піднявся на найвищу вершину України ‒ Говерлу (2061 м). Його подвиг внесли до книги рекордів України.

Втрата ноги – це можна сказати нещасний випадок! Я ніколи не шукав винних у цьому, не звинувачував себе, тому що я знав про нескінченну жалості до себе. Тому я вирішив жити! Бути самим життям! Головне не починати туманити і глушити цю біль. Вона дає сили на неймовірні речі і право на свою історію. Так давайте задумаємося яку ми хочемо історію?!

Немає межі людським можливостям, коли людина чогось сильно хоче і наша клієнтка Карина яскравий тому приклад. Її мрія – це навчитись танцювати. Спочатку хвороба, потім ампутація – викликали у Карини сумніви, чи варто починати і чи є в цьому сенс?!

До нас в Центр Тєллус звернулась прекрасна людина, а за сумісництвом художник – Жиков Борис Олексійович.

Ми б хотіли розповісти історію нашої прекрасної клієнтки – Олени Д`яченко. Вона приїхала до нас з Кіровоградської області. Коли ми з нею вперше познайомилися, вона дуже соромилася свого протеза.

8 січня 2020 року, наша клієнтка Аліна з чоловіком дуже спізнювалися на роботу, буквально заскочили в службовий автобус. Місця на яких вони завжди сідали були вільними. І тут нічого не віщувало біди і різких 2 удари …

Все почалося 6.5 років тому, прострілювання в нозі. Протягом 4 років лікарі не могли поставити потрібний діагноз. А 2 роки тому лікар травматолог направив на МРТ і виявили онкологію. Від лікування я відмовилася, але з зими 2019 роки хвороба почала прогресувати і в листопаді 2019 року прийшлося ампутувати ногу …

Cпорт став моїм життям зі шкільного віку – в п’ятому класі мене взяли в групу з баскетболу, і, займаючись їм професійно, я став майстром спорту. В юності їздив з центру міста на селище Котовського (м.Одеса), два рази на день – тренування були в 8 ранку і о 16:00. Потім я пішов служити в армію – півтора року теж не пройшли даром: в армії можна не займатися спортом самостійно, там це робиться само собою (чого варта одна ранкова зарядка!).

До мене звернулася Ірина (маркетолог) з Центру протезно-ортопедичної допомоги «Тєллус», з проханням поділитися пережитим досвідом: «Як не впасти в депресію після втрати однієї з кінцівок».

Рівно рік пройшов з моменту аварії, наслідком якої була ампутація в середньої третини гомілки лівої ноги. В ніч з 8-го на 9-е травня 2019 роки я добре прийняв портвейну і вирішив, що прокотитися по нічному Пітеру – це хороша ідея! Помилився! Взагалі не помиляється той, хто нічого не робить … а це той випадок, коли краще було не робити! Перевищив швидкість і не вписався в поворот…

Сьогодні ми розповімо історію про прекрасну людину, якого саме отримана травма надихнула стати лікарем. Віталію 41 рік, народився і проживає у туристичній Одесі …