Новини

Моя невеличка історія неймовірної зустрічі з “Тєллус”. Кожного дня, я  і моя сім’я, згадуємо цих чарівників, які працюють в м.Одеса, в  неймовірно надійному, могутньому підприємстві, яке повертає людей до звичайного життя, людей, яким не пощастило оминути неприємності, які приготувала доля.

Майже рік тому моє життя поділилося на До та Після…

Я останнім часом часто застуджувалася і як зазвичай випила протизапальне та лягла у постіль. А через декілька годин, мені вже викликали реанімаційну бригаду швидкої допомоги. Ноги за секунду вкрилися чорними плямами, я втратила свідомість. Потім були 7 хвилин клінічної смерті, реанімація та 5 днів коми.

Моя  історія  почалась в далекому 2008 році….

Я був звичайним школярем, займався спортом, але все змінилось. Це було взимку, а саме наприкінці лютого, ми повертались додову від гостей пізно ввечері. Прийшовши додому в мене розпочалась біль в нозі. Сівши на диван я почав масувати ту ділянку яка боліла і нащупав невелику опухлість в бедрі і показав мамі і вже на наступний день ми пішли до лікаря. В лікарні доктор направив нас на обстеження в Київ, Інститут раку ім. Ломоносова. Там мені поставили діагноз « Остеосаркома», де відразу мені назначили  пройти «6» блоків важкої хіміотерапії до операції.

Мене звуть Надія і з 2008 року я ходжу на протезі гомілки.

Хочу поділитися своєю історією, можливо, когось я зможу підтримати чи навіть надихнути! Своєю історією хочу донести, що ампутація – це зовсім не вирок, а навпаки твоя особливість, яку прийнявши, ти зрозумієш, яка ж ти насправді сильна духом людина.

Мати крутезний і дууже функціональний протез ще всього лише початок непростого шляху праці над собою. Процес ходьби та керування протезом це процес нелегкий і він вимагає величезної сили волі і бажання.

Мене звати Данило. Так вийшло, що з народження у мене був порок розвитку нижньої лівої кінцівки. І сміх, і гріх, чесно кажучи. Але я дякую долі, що все сталося саме так, бо хто знає, якою людиною я б виріс.

Ми завжди розповідаємо про сильних духом, але в цей раз буде історія про дівчину зі світлою душею! Знаєте, коли зустрічаєш людину, а у неї не тільки посмішка на обличчі, а й душа посміхається, така людина – вся позитивна і сонячна, не дивлячись на пережиті негаразди!
Наша героїня – Юля, в 23 роки потрапила в аварію, після чого їй ампутували ногу.

Мене звуть Ксенія, я народилася в Одесі в 2005 році. Але так сталося в житті, що я переїхала і тепер живу з тіткою в Києві.

Захворіла я, коли мені було 5 років, у мене заболіла нога і, коли почали обстежувати, то направили на лікування в Інститут ракових захворювань, поставивши діагноз – остеогенна саркома. Лікувалася довго, 1 рік і 2 місяці, пройшла 17 високодозних хіміотерапій і готувалася до операції на ендопротезування.

Ветеран війни Дмитро, який втратив обидві ноги, самостійно піднявся на найвищу вершину України ‒ Говерлу (2061 м). Його подвиг внесли до книги рекордів України.

Втрата ноги – це можна сказати нещасний випадок! Я ніколи не шукав винних у цьому, не звинувачував себе, тому що я знав про нескінченну жалості до себе. Тому я вирішив жити! Бути самим життям! Головне не починати туманити і глушити цю біль. Вона дає сили на неймовірні речі і право на свою історію. Так давайте задумаємося яку ми хочемо історію?!

Немає межі людським можливостям, коли людина чогось сильно хоче і наша клієнтка Карина яскравий тому приклад. Її мрія – це навчитись танцювати. Спочатку хвороба, потім ампутація – викликали у Карини сумніви, чи варто починати і чи є в цьому сенс?!

До нас в Центр Тєллус звернулась прекрасна людина, а за сумісництвом художник – Жиков Борис Олексійович.