Життя прожити потрібно з гордо піднятою головою і завжди йти вперед

Ампутація відбулася наприкінці 2021 року після того, як я потрапив до аварії. Лікарі довго рішення не приймали, за фактом привезли мене до лікарні та одразу повезли на ампутацію. Коли після аварії побачив свою ногу, був шок, але потім за кілька хвилин прийняв факт пошкодження кінцівки, головне, що живий залишився. Вранці я прокинувся без ноги.

Мені стало цікаво, де провели ампутацію: до коліна чи після. Психологічно весь цей час продовжував триматися абсолютно нормально. О 10-й ранку мене перевели з реанімації до звичайної палати. Приїхала дружина та родичі і про депресію навіть мови бути не могло, як і про негативні думки. До мене постійно приїжджали друзі, підтримували мене. Я думав тільки про те, що життя далі продовжується, потім піду на милицях.

У палаті спостерігав різних людей, які просто лежали з переломами кінцівок і вже падали духом. Я намагався підняти їм моральний дух, казав, що все буде чудово, є навіщо і кому жити.

Після ампутації ближче до вечора до мене прийшов лікар, котрий проводив ампутацію. Пояснив, що намагався врятувати коліно, але не вийшло, бо воно було деформовано.

Далі пішли складності, знадобилося знімати шви і відкривати рану, оскільки пішло нагноєння. Враховуючи, що в мене були порвані зв’язки, сухожилля, подрібнені кістки, лікар роблячи операцію, спробував врятувати максимум ноги. Я йому вдячний, що поставився по-людськи. Близько трьох тижнів мені довелося лежати з відкритою раною та дренажем. Я дуже чекав того моменту, коли все нарешті затягнеться і я зможу стати на милиці, лежати вже не було сил, адже я лежав на спині близько 25 днів, максимум що я міг зробити – це сісти, схопившись за трубу.

Велику підтримку надавали моя дружина, брат зі своєю дружиною та близькі друзі. Не всі знали про мою проблему, навіть батьки. Син дізнався про все лише перед випискою. Коли вперше дозволили стати на милиці, був щасливий як дитина у свій день народження, такі ж емоції я відчув, коли став на протез.

Дружина переживала, що в мене голова почне кружитися, але мене вже не зупинити. Моя подорож лікарнею на милицях закінчилася тим, що я повернувся в палату весь мокрий.

Через місяць мене виписали, але так як була зима та ожеледиця на вулиці, сильно на милицях не підеш. У мене почали з’являтися думки про протезування, почав продумувати кроки, що робити далі. Мене відвідували різні думки, я дякував за те, що живий, що нога, а не рука ампутована і багато всього різного було в голові.

За три тижні почав проходити комісії, МСЕК і наприкінці лютого почалася війна, ми вирішили почекати з протезуванням. Дружину з дитиною відправив за кордон, а сам почав шерстити інтернет у пошуках протезного підприємства і мені подзвонила дружина. Вона розповіла, що знайшла в інтернеті сайт центру протезно-ортопедичної допомоги Тєллус, я зайшов на сторінку в інстаграм і лишився під великим враженням. Побачивши реабілітолога, людину на протезі, я остаточно вирішив протезуватися саме в Одесі. Реабілітолог на протезі – це супер мотивація для людини, яка тільки збирається освоїти протез та ходьбу на ньому.

Я їхав поїздом і думав, що приїду на примірку, одягну протез ноги і піду. Але я розмріявся). Коли вперше надів протез, щастя переповнювало мене. Спочатку був дискомфорт, десь натирало, давило, але я так був радий точці опори, словами не передати.

Перші кроки на брусах далися легко. Мені сподобалося, як навчає реабілітолог, я розумів усе наперед та виконував рекомендації. Все схоплював на льоту та отримував усі відповіді на мої запитання, за що дуже вдячний.

Мріяв погуляти на протезі Одесою, але, нажаль, не вийшло, треба було повертатися додому. Через тиждень після протезування я почав пересуватися без милиць.

У мене є мотивація і я її дотримуюсь. Малюк, коли вчиться ходити, постійно падає, але він не плаче, не скаржиться, встає і знову намагається робити перші кроки. Так і я, показую приклад своєму синові, щоб він домагався всього в житті самостійно, ріс справжнім чоловіком і завжди досягав поставленої мети.

Життя прожити потрібно з гордо піднятою головою, ніколи не ламайтеся і не падайте духом. Завжди йдіть уперед!