Нас можна знайти в
соц. мережах:
Центр протезно-ортопедичної допомоги
« Теллус »
З 1998 року виробляємо індивідуальні протезно -
ортопедичні вироби якісно і професійно!
27 Січня 2022

Головне – рухайся вперед!

Ми любимо розповідати історії наших клієнтів і ця теж без сумніву – особлива. Наша історія про хлопця, яким надихаються і який не полишає надій знайти однодумців для створення команди.

Сокол Тарас народився у селі Чорниж, що на Волині. На світ з’явився з двома ногами, проте, ліва була коротшою за праву. Перші дев’ять років Тарас ходив майже повноцінно, лише накульгуючи. Однак чим дорослішав юнак, тим різниця у довжині ніг ставала більшою. Коли ж одного разу Тарас упав на ліву, то після цього вже ставати на неї не міг.

З п’яти-шести років носив різні протези – проте не дуже якісні, тому в дев’ять років він став на милиці, на яких стрибає вже понад 16 років.

У десятирічному віці Тарас поїхав у санаторій. Там уперше спробував грати у футбол на милицях. Через рік, випадковим чином, познайомився з легендою українського ампфутболу – Анатолієм Медведюком, який і запросив Тараса до команди Волині.

В 15-річному віці Тарас поїхав на відкритий Чемпіонат України, де команда Волині змагалася з Києвом, Харковом, Черкасами.

У 2019 році Тарас переїхав до Польщі, де прожив два роки, тренуючись з командою Легії, яка організувала секцію з ампфутболу в Варшаві. Будучи в Польщі, тренувався з командою двічі на тиждень та регулярно грав у Чемпіонаті Польщі з футболу на милицях!

У 2021 році Тарас повернувся на Батьківщину. Спочатку до рідного Луцька, потім – до Одеси. Навіть в місті, де немає команди та якісної футбольної інфраструктури у вільному доступі, юнак займається індивідуально: бігає на милицях двічі на тиждень та грає з підлітками у футбол на асфальті. Повернення до України не поставило хрест на кар’єрі ампфутболіста. Тарас регулярно літає до Польщі на турніри, де втілює в життя дитячу мрію – бути футболістом.

–       Тренування в мене важкі, але важкі не фізично, а морально. Як і на будь-яку людину на милицях, на мене постійно дивляться скоса. Мене це колись надзвичайно болюче ранило. Проте з допомогою футболу та отриманому життєвому досвіду в Польщі, я зараз бачу себе не інвалідом, а спортсменом, на якого дивляться і аплодують. Мені це дуже приємно. – розповідає Тарас.

–       Буває, що дітки років 3-5 на пальцем тикають: «О, дядя без ноги пішов». Якщо раніше це мене ображало, то зараз я розумію, що ця дитина запитає в батьків чому так, а батьки перед відповіддю добре подумають: «Справді, а чого так?». Вони задумаються, що є люди інші – і це вже класно. Це теж певна місія.

Це мене однозначно зробило сильнішим! Бо я точно знаю, що люди, що бажають тобі добра, завжди штовхатимуть тебе вперед.

–       Я завжди надихався людьми, які попри фізичні бар’єри рухались вгору. Так у свій час я познайомився з багатьма нашими паралімпійцями з біатлону. Я почав більше читати і захоплюватися людьми, які з фізичними обмеженнями приймають себе, діляться собою в мережах. Саме так, випадковим чином і дізнався про центр “Тєллус”.

В серпні мені випала нагода знайти нову цікаву роботу та переїхати в Одесу, де я й потрапив до центра “Тєллус” на консультацію та став клієнтом вашого центру. Техніки досить швидко і якісно поремонтували мій старий протез та проконсультували щодо отримання нового.

Як я себе мотивую? Ставлю собі конкретні цілі, не сиджу вдома 24/7. Коли є час, бігаю у футбол з школярами або читаю.

Звісно, важко бути у середовищі, де у всіх є руки-ноги, особливо у нашому суспільстві. Всі сприймають тебе як хворого. Проте це не хвороба: ампутована нога чи рука не відросте:) Потрібно прийняти себе, зрозуміти, що ти такий і це твоя особливість. І це ні в якому разі не погано, просто по-іншому. Якщо ти сам себе не приймеш, тебе і соціум не прийме. Головне – рухатися вперед і вірити в себе!