Отримана травма надихнула мене стати лікарем
Сьогодні ми розповімо історію про прекрасну людину, якого саме отримана травма надихнула стати лікарем. Віталію 41 рік, народився і проживає у туристичній Одесі …
Віталій розповідаємо нам:
«Коли мені виповнилося 15 років, зі мною трапився нещасний випадок, і я отримав серйозну травму. Травма була не дуже, дивом вдалося тоді зберегти ногу, проте всі ці роки вона залишалася дуже проблемною, з порушеним кровопостачанням і функціонувала погано. Навесні 2017 все ускладнилося остеомієлітом, зберігати вже було нічого, довелося ампутувати ліву стопу, щоб повернутися в лад.
Близько півроку я провів у лікарні і як юнак був вражений роботою медиків, які рятували мене, мій життєвий шлях був визначений. Я став лікарем і ось уже скоро 20 років, як я працюю анестезіологом у відділенні інтенсивної терапії Одеської обласної клінічної лікарні, дуже захоплений своєю професією і люблю свою роботу».
Тєллус:
– Може трохи дивне запитання, але, чи стало вам легше після ампутації з протезом? Життя стало комфортніше?
Віталій:
– У моєму випадку так, я про це звичайно не підозрював і, якби було можна зберегти ногу, я б зберіг! Зараз я думаю, що це треба було зробити раніше, можливостей у мене тепер набагато більше, хоча звичайно і незручності є))
Тєллус:
– А скажіть, як пацієнти реагують, коли дізнаються, що у вас протез? Або ви ретельно приховуєте під брюками?
Віталій:
– Протез себе ніяк не видає, хода у мене хороша, в шортах на роботі не ходжу і питання це не виникає. Колеги ставляться з розумінням, мені не потрібна стороння допомога і я не вимагаю поблажливості, мало того, я займаюся спортом і можу дати фору деяким)
Тєллус:
– Які плани на майбутнє?
Віталій:
– Плани найоптимістичніші, я відчуваю себе здоровим і щасливим, буду радіти життю, виховувати дітей, любити дружину і жити повноцінно!
Я не сумую, веду активний і здоровий спосіб життя, займаюся спортом, люблю велосипедні прогулянки, минулої зими навчився кататися на лижах, багато гуляю. У мене прекрасна сім’я, дружина і двоє синів 14 і 7 років, нудьгувати не доводиться. Сподіваюся, продовжувати повноцінне життя і залишатися корисним суспільству.
Тєллус:
– Що хочете побажати тим людям, які опинилися в схожій ситуації і психологічно, тільки нещодавно пережили ампутацію?
Віталій:
– Не опускати руки, працювати над собою, пройде не так багато часу і все буде добре!