Дорогу подужає той, хто йде!

Cпорт став моїм життям зі шкільного віку – в п’ятому класі мене взяли в групу з баскетболу, і, займаючись їм професійно, я став майстром спорту. В юності їздив з центру міста на селище Котовського (м.Одеса), два рази на день – тренування були в 8 ранку і о 16:00. Потім я пішов служити в армію – півтора року теж не пройшли даром: в армії можна не займатися спортом самостійно, там це робиться само собою (чого варта одна ранкова зарядка!).

Після армії пішов працювати в МВС і вступив до інституту. І завжди був пов’язаний зі спортом і виступав на змаганнях. Так що ще в молодості були поставлені певні цілі, і я йшов до них у міру можливості. Йшов час, і я зацікавився великим тенісом з не меншим ентузіазмом. Коли і в цьому став кандидатом у майстри спорту зі мною стався нещасний випадок – я потрапив під потяг. Настав момент, коли я подумав, що на цьому мої перемоги над собою закінчені. Але, слава Богу, помилявся!

В аварії я втратив руку і ногу, але, на мій погляд, я досить швидко ввійшов у норму. Упевнений, що саме спортивний гарт зіграв свою роль. Відома фраза «дорогу подужає той, хто йде» в моїй інтерпретації означає, що до своєї мети треба йти, бігти, стрибати, повзти … І, рано чи пізно ви або досягнете її, або побачите. А далі самі не захочете від неї відмовлятися, адже все, що ми робимо, – це установка (на 70-80%), навіть якщо ми цього не помічаємо.

Уже після аварії, я зустрів свою другу половинку. Зіграли весілля, почалися супи, борщі та інші домашні смаколики. У вихідні кінофільм під піцу (хто ж не любить себе побалувати !?) Згодом з’явився живіт, куди ж без нього. А ще пізніше я дізнався про ожиріння печінки. До того ж з моїми особливостями мені категорично не можна набирати зайву вагу. У спортзал збирався довго, бо не розумів, що мені там буде під силу робити. І ось все-таки зважився!

Здорове харчування, регулярні тренування привели до наступного: пройшли болі в спині і напади міжреберної невралгії. Після шести місяців тренувань у мене пішли боки, спав живіт, і взагалі з’явилося більше енергії. Ще в травні 2014 роки я важив 82 кг, а зараз – 72. Я думаю, багато хто з тих, хто вміє спостерігати за собою, відзначали цікавий факт: коли ми знаходимо гармонію між своїм тілом і розумом, у нас якимось дивом все починає виходити і все нам в радість.

Проблеми стають легшими, а цілі – досяжні, до яких, як ми пам’ятаємо, повинні «йти, бігти, повзти». Коли ми піклуємося про гармонію тіла і розуму, наші цілі, на мій погляд, невичерпні. Вони можуть бути з різними полюсами, і ось тут треба навчитися чути себе, щоб ці цілі були потрібними і правильними. Гармонія без роботи над собою і своїм тілом практично неможлива. Від гармонії з розумом у нас завжди гарний настрій, а коли у нас гарний настрій, нам приємно і легко займатися своїм тілом: це може бути що завгодно – від звичайної ходьби на тренажері до силових вправ.

Мій висновок однозначний: якщо наполегливо займатися своїм розумом і своїм тілом, вони подарують безліч приємних моментів і відчуттів.